Від п'ятилітніх гранд-турів до 28 календарних днів: як і коли придумали відпустку
"Государ, три слова: гроші або відпуск - Крильон, чотири слова: ні того, ні іншого". Переписка, поставлена крилатим вираженням, прекрасно відповідає відношенню роботодавців до відпустки ще 200 років тому. Найкоротше повідомлення про відпустку належить генералу Крильону, а "дотепна" відповідь - його "босу", королю Генріху IV. Але якщо оплачувана відпустка - винахід недавніх років, то ідея втекти з міста в літній час розбурхувала ще в римлян.
Втекти з міста
Хоча справжній бум літнього відпочинку припав на другу половину минулого століття, думка проводити літні дні на віллах або узбережжі має давнє коріння. Уже в першому столітті до нашої ери Рим, наприклад, був мегаполісом з величезним населенням; здається, що вже тоді рух, шум, сміття і скупчення людей були джерелом стресу для його жителів; таким чином, ті, хто міг (найбагатші, звичайно), проводили довгі періоди в році далеко від міста.
Кращим місцем для проживання поза столицею імперії були приміські вілли, зазвичай розташовані в приємних, повних чарівності місцях, куди їхали, щоб уникнути суспільного життя і політики. Час проводили за вивченням філософії, читанням грецьких класиків або відвідуванням терм.
У наступні століття подорожі не припинялися, але їздили в основному у справах або під час військових дій, для роботи і для торгівлі. Відпочинок і туризм як такі народилися тільки в 1700-і роки.
Народження туризму
Саме на початку вісімнадцятого століття мода на проведення освітніх гранд-турів поширилася серед золотої молоді з Північної Європи, в основному англійців.
Найпопулярнішим місцем відпочинку була Італія з її культурою, мистецтвом, пам'ятками, театром і оперою. Рим, Венеція і Неаполь були найбільш відвідуваними містами; ті, у кого було більше часу і, перш за все, грошей, могли дозволити собі подорожувати довше, повністю відкриваючи для себе красу прекрасної країни. Потім найбагатші продовжували шлях до Греції та Туреччини, досягнувши Босфору.
Термін "гранд тур", від якого серед іншого походить термін "туризм", вперше використав англійський канонік Річард Ласселс, який в своїй "Подорожі по Італії" розповів про п'ять поїздок в цю країну, пропонуючи молодим лордам зробити той же вояж. Очевидно, транспортні засоби були не такими, як зараз, тому ці поїздки могли тривати від восьми місяців до декількох років, зазвичай п'яти.
Історія пляжного відпочинку
У 19 столітті море вважалося не місцем відпочинку, а скоріше лікувальним курортом. Лікарі прописували кількість, тривалість і умови купання аж до вибору пляжу в залежності від хвороби. Наприклад, виснажені молоді жінки були змушені періодично приймати холодні ванни, щоб зміцнитися. Потім звичка ходити на пляж поширилася на всі верстви суспільства.
Нарешті відпустка
Якщо не брати до уваги європейське дворянство або художників, які могли вивчати культуру і мистецтво завдяки спонсору або стипендії, то перші оплачувані відпустки з'явилися в Англії в 1871 році, коли був прийнятий "Закон про банківські канікули", який гарантував чотири дні оплачуваної відпустки службовцям банків Англії, Уельсу та Ірландії. Цю ідею копіювали і на інші категорії працівників, однак, вона була правом, а не обов'язком роботодавця.
Подорожі в стилі ретро і сьогодні популярні
Першою державою, яка ввела оплачувану відпустку для всіх робітників, була Франція. Сталося це в 1925 році, але законодавчо було закріплено лише в 1936 році, який Лео Лагранж назвав "роком щастя". Кожному гарантувалося 15 днів оплачуваної відпустки і квиток на поїзд.
В СРСР закон про відпустки прийняли в 1918 році. По ньому робочим було дозволено 2 тижні відпустки на рік. Відпускникам видавалася і грошова компенсація, але не завжди. Невикористані дні відпочинку, звичайно, ніхто не оплачував. У 1936 році в СРСР термін оплачуваної відпустки був скорочений до 6 робочих днів: у зв'язку з індустріалізацією потрібно було багато працювати. До старих норм повернулися тільки в 1970-х роках, трохи пізніше офіційно дозволили відпочивати 3 тижні в році.
